м.Бориспіль вул.Київский шлях 70
т.+38 044 2237161,+38 066 9688388,+38 093 0610006

первая

Історія міста Борисполя та інших населених пунктів Борис­пільського району нерозривно пов’язана з процесом розвитку зміцнення Давньоруської держави, початок формування якої вчені відносять до другої третини IX століття. Перші згадки в літописам про події, що відбувалися на цій території, сягають початку XI ст. Са­ме з цього часу ми й спробуємо простежити ці події.

Писемні й археологічні джерела, які є в нашому розпоряд­женні, засвідчують наявність на території Бориспільського район> поселень та укріплених городищ: у Процеві—2, в Головурові, Ста рому, Любарцях, Воронькові, Іванкові. У Борисполі збереглися на віть рештки оборонного валу, суцільне обстеження якого досі ж проведено. Це тим прикріше, що район винятково цікавий і ставити перед дослідниками цілий комплекс проблем.

Будівництво численних укріплень у прикордонних зі степом районах почалося ще при Володимирі Великому. А особливий ріст “літописних городов” вчені відносять до періоду кінця XI—поч. XII ст. У системі укріплень, виявлених на території Бориспільського райо­ну, літописи називають Летч (Лто), Вороницю, Саков. Це сучасні : Бориспіль, села Вороньків і Сальків.

Одним з найдавніших укріплень був “город Саков”. Аналізу­ючи літописні повідомлення, в яких згадується Саков, М. Грушевський доводить, що належав Саков до Київської землі, володіння якої переходили і на лівий берег Дніпра. “Город Саков лежал за Днепром, к югу от Києва и с вероятностью приурочивается к теперешнему селу Салькову, в 30-ти верстах от Києва, вниз по Днепру”,— зазначає вчений у “Нарисах історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя”. Він же стверджує, що Саков “мож­на вважати центром невеликого задніпровського округу, населення якого згадується у літопису під іменем “засаковцев”. Як нам зда­ється, правильність цього припущення якнайкраще засвідчує літо­писне повідомлення про підписання мирної угоди з половцями.

“У рік 1101… зібралися брати Святополк і Володимир, Да­виді Олег (Святославовичі), Ярослав…”на (річці) Золотчі. І присла­ли половці послів од усіх князів (своїх) до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: “Якщо ви хочете миру, то, зберімось коло Сакова”. І послали вони (послів) по половців, і зустрілися коло порода Сакова, і вчинили мир із половцями. І взяли во­ни заложників одні в одних місяця вересня в п’ятнадцятий день”. Те, що в цих переговорах брали участь київський (Святополк) і переяс­лавський (Володимир Мономах) князі, дає можливість вважати Са­ков прикордонним містом, яке знаходилося на межі Київської та Переяславської земель.

Належність Сакова до Київської землі засвідчує й той факт, що намісник Сакова Лазорь Саковський неодноразово згадується в історії Київського князівства (1142, 1150 рр.)

У межах Переяславської землі літописи фіксують Ворони­цю. Половцям, які постійно здійснювали грабіжницькі напади на Русь, двічі (у квітні та у липні 1096 року) навіть вдалося прорватися до Києва. Тоді було пограбовано і спалено навколишні села та мо­настирі. Кінець цього періоду знаменувався кількома переможни­ми походами Русі на половців. В організації цих походів важливу роль відігравала величезна енергія, а також політичний і воєнний талант Володимира Мономаха. Один з цих походів починався з Ворониці. “Знову пішли ми, вдруге, з (города) Ворониці”,—читаємо в “Повчанні” Володимира Мономаха.

Значно більше відомостей у писемних джерелах маємо про Летч (Лто), розташований у верхів’ях річки Альти (неодноразові згадки маємо під 1015—1154 роками). Альта була природною межею між Київською та Переяславською землями, і саме порубіж­не положення Альти стало причиною того, що дослідники не були єдині у питанні визначення адміністративно-територіальної належ­ності укріплення. М. Корінний називає Лто “київським городком, ві­домим своєю божницею, створеною при В. Мономаху на місці заги­белі князя Бориса”. М. Грушевський відносить його до володінь Пе­реяславського князівства.

Безумовно одне: укріплення виконувало захисну функцію (з південного сходу), слугувало також і місцем першого привалу для київських князів під час їхніх походів на лівий берег Дніпра проти нападаючих кочівників. Шлях з Києва до Переяслава становив по­над 80 км, тому подолати його в один перехід конем було практич­но неможливо (тим більше, що дорога вела через густі дрімучі ліси, безлюдні непрохідні місця). Отже, наявність на півдорозі такого зручного, до того ж укріпленого, поселення мало велике значення.

Як вже зазначалося вище, перші згадки в літописах про по­дії на цій території сягають до 1015 року. Тоді на Альті було вбито сина Володимира Великого, князя Бориса. З ім’ям Бориса пов’яза­на сучасна назва Борисполя.

Літопис так розповідає про ці події майже тисячолітньої давності. “В літо 1015. Пішли печеніги походом на Русь. Володимир Святославович послав проти них свого сина Бориса, а сам дуже за слабував… і помер…після смерті батька сів у Києві Святополк — старший син Володимира … Коли Борис повертався з військом на­зад…зупинився він табором, дійшовши до річки Альти. А Святополк замислив підступне діло… викликав Путшу і вишгородських бояр і сказав їм:— не кажучи нікому ні слова, ідіть і вбийте мого брата Бо­риса. Прийшли вночі на річку Альту, де стояв Борис, …мов дикі зві­рі, напали на нього із-за шатра і списами проткнули Бориса”.

Того ж 1015 року Святополк убиває ще двох своїх братів Гліба та Святослава. Але переможцем у братовбивчій війні синів Воло­димира Великого вийшов не Святополк, а Ярослав. 1019 року Ярослав рушив на Святополка. “…прийшов на річку Альту, …вий­шов на те місце, де було вбито Бориса, і піднявши руки до неба ска­зав:— Кров мого брата кличе до помсти… і коли він так сказав, ру­шили полки один проти одного, і покрилося поле Альтинське тьмою воїнів. Надвечір переміг Ярослав, а Святополк відступив і побіг”. Князі Борис і Гліб були канонізовані першими святими на Русі. На честь Бориса і Гліба церквою встановлено свята: 15 травня – пере­несення мощей, 6 серпня – день смерті Бориса, 1 вересня-день смерті Гліба. Через 102 роки після вбивства Бориса, у 1117 році князь Володимир Мономах, як повідомляють літописи, “заложи церкву кам”яну святим мученикам Борису і Глібу на Альті, де пролилася кров Бориса”. Ця церква відома під назвою “Летська божни­ця”. За свідченнями літописних документів, у 1125 році Володимир Мономах помер …на Альті, коло улюбленої церкви, що її він спору­див на честь Бориса і Гліба”. У 1154 році церква була спалена по­ловцями. У літописі читаємо: “тоді ж багато лиха наробили половці коло Переяслава …і села попалили всі, і Летську божницю, святому мученику храм, запалили”. Остаточно Летську божницю зруйновали 1239 року монголо-татари. З цього часу Летч втратив свою головну функцію форпосту. Про сліди жорстокої битви свідчить велика кількість монголоїдних черепів, виявлених вже в наш час при зем­ляних роботах бу­дівництва універ­магу “Жовтень”.